ОСТАННІЙ ВОГОНЬ УПА НА ЖИТОМИРЩИНІ: 70 РОКІВ ТОМУ
9 липня 2025 року минає 70 років з дня останнього бою Української повстанської армії на Житомирщині. Цей бій відбувся у моєму рідному селі Сушки Коростенського району і став фінальним акордом збройного спротиву УПА на Поліссі та доказом того, що у часи після Другої Світової війни боротьба за незалежність України тривала значно довше, ніж це інтерпретували радянські підручники історії.
Древлянське село Сушки, розташоване серед густих поліських лісів, у 1940–50-х роках було частиною мережі українського підпілля. Цьому сприяла віддаленість від великих транспортних артерій та лояльне населення. І це робило його ідеальним для діяльності боївок УПА та підпільних осередків ОУН.
До 1955 року радянська репресивна машина практично ліквідувала більшість структур УПА на Житомирщині. Втім, у Сушках ще залишалась боївка, яка роками жила в підпіллі — зокрема, завдяки підтримці місцевих жителів і зв’язкових.
Звичайно, значна частина жителів краю в умовах масових репресій і владного контролю зберігала обережність і свою прихильність до ОУН і УПА активними діями не проявляла. Втративши зв’язок з центральним керівництвом, що було зумовлено політичною ситуацією, оунівські боївки продовжували боротьбу на протибільшовицькому фронті. Фактично до 1950 р. здійснювали рейди на Житомирщину окремі відділи УПА.
На Житомирщині діяв крайовий, надрайонові, районові, кущові, станичні Проводи ОУН, відділи і боївки УПА, відбувались рейди сильних відділів УПА (сотень і куренів), які зводили бої з окупантами на території Житомирської обл. Проводили пропаганді рейди на території Київської обл.
Маючи підтримку місцевого люду, добре орієнтуючись на місцевості, дотримуючись суворої конспірації, багато боївок УПА діяли на Житомирщині ще в 1950-х роках. Це, зокрема, боївки «Будька» (Сильвестра Примака) в Радомишльському районі, «Артема» (Івана Малимона) в Андрушівському та «Романа» (Володимира Кудрі) в Коростенському районах.
Повстанська сотня «Романа» 13 років діяла на Волині, Рівненщині та Житомирщині.
У січні 1945 року сотенний Української повстанської армії «Роман» (Володимир Кудря) прибув у Житомирську область. Він очолив націоналістичне підпілля в північних районах Київщини і Житомирщини. Роман розповідав у звіті: «Населення сприймає нашу пропаганду радо і прихильно… Населення ставиться до нас прихильно і не боїться нас. Воно переконалось, що ми нікого не вбиваємо і без страху вночі відкривають нам двері, щиро діляться навіть останнім шматком хліба. Коли пізнають, що це повстанці, радо інформують нас про все, що питаємось».
Лише після ліквідації останньої боївки 1955 р. силові структури та компартійні органи влади області змогли прозвітувати перед вищим керівництвом про припинення діяльності оунівського підпілля на Житомирщині.
Останньою загинула саме боївка сотенного «Романа». Сталось це через зраду. 8 липня 1955 року садибу Марії Яценко на західній околиці села Сушки оточило кілька сотень КДБістів, які через динаміки зажадали від повстанців здатися (їх було в криївці двоє: сотенний «Роман» та вояк «Лис» Олександр Усач, як буде встановлено аж через сорок років — вже в незалежній українській державі). У відповідь карателі почули: — Вояки УПА не здаються!
Розпочавшись вночі, бій тривав майже 10 годин. КДБісти підпалили хату, з якої відстрілювалися Роман і Лис. Вояки УПА вискочили з хати і кинулися в різні боки. Але село було оточене щільним кільцем і Романа та Лиса застрелили.
Московські карателі були здивовані незламністю УПівців, адже їх було всього двоє проти кількох сотень солдат КДБ.
У 2002 році в Сушках встановлено пам’ятний знак на честь загиблих повстанців сотні Романа.
10 серпня 2014 року, вночі, цей пам’ятник було зруйновано вандалами.
Пам’ятник було відновлено, в дещо оновленому вигляді, майже через три роки — 9 липня 2017 року, в чергову річницю бою.
Петро Щербина
